Виходячи з позицій технології, як науки, що вивчає взаємодію знаряддя праці, живої праці та предмету праці слід сказати наступне:
1) Під час цієї взаємодії елементів виробничого процесу зажди присутні сила і рух.
2) Наявність сили завжди означає вплив знаряддя на предмет праці.
3) Характер дії (впливу) знаряддя на предмет праці визначає фізичну сутність будь-якого виробничого процесу.
4) Фізична сутність визначає характер змін, що відбуваються з предметом та знаряддям праці у відповідності до цільового призначення виробничого процесу.
5) Такі зміни можуть стосуватись фізико-хімічного стану предмету праці, а також відносного взаємного розташування в просторі частин та/або в цілому предмету та/або знаряддя праці.
6) Різні матеріальні виробничі процеси можемо описати як системи ланцюжків “фізичних” робіт, які (системи) мають різноманітний склад та різноманітну конфігурацію.
7) Таких ланцюжків може бути один, або більше. В одних випадках вони завершуються одночасним виконанням кількох “фізичних” робіт, а в інших випадках зливаються і завершуються однією “фізичною” роботою.
8) Склад та структура ланцюжків “фізичних” робіт будуть визначати алгоритм обрахунку обсягів виконаної в даному виробничому процесі “фізичної” роботи (конкретного значення узагальнених координат), яка (формула) буде інваріантною стосовно галузевої належності виробничого процесу.
9) В даному контексті нас будуть цікавити не проміжні, а завершальні (корисні) “фізичні” роботи. Тобто ті, результатом яких є продукт, характерний для даного виробничого процесу.
10) Оскільки ми говоримо про раціональність використання екстрасоматичної енергії, то можемо виключити з розгляду такі виробничі процеси, де знаряддя праці приводиться в дію за допомоги енергії м'язів працівника.
11) У виробничих процесах застосовуються також теплові процеси, на які витрачається енергія і які на макрорівні не вважаються роботою.
12) В одних випадках теплові процеси грають роль підготовчих до головних “фізичних” (як розігрів заготівок перед вальцюванням в профілі), а в інших випадках самі по собі є головними (як в процесі виготовлення чавуну).
13) В першому випадку витрати на розігрів сприяють зменшенню “фізичної” роботи (в даному випадку роботи з обтискання заготівок.) Тоді ми можемо врахувати витрачене тепло з певним коефіцієнтом як додатково виконану “фізичну” роботу з обтискання.
Зі сказаного випливає, що ми маємо можливість значно скоротити розмірність задачі встановлення алгоритмів обрахунку енергопродуктивності за рахунок використання базових фізичних закономірностей. Окрім цього такий підхід відкриває нам шлях до розробки таких алгоритмів обрахунку обсягів виконаних робіт, які будуть інваріантним щодо галузей, в яких відбуваються виробничі процеси.
Ідея звернення до базових фізичних величин та закономірностей не є сама по собі новою.
Так, Дружинін В.В. і Конторов Д.С. [“Военная системотехника”, 1982] вважали привабливою ідею формування фізично вимірюваного критерію ефективності систем, який був би безпосередньо пов'язаним з характеристиками і параметрами технічних пристроїв. І щоб від цього критерію було легко перейти до будь-якого оперативно-тактичного чи функціонального критерію. При цьому одним з найбільш загальних та продуктивних називався енергетичний критерій. Згадаємо тут, що енергія передається роботою і теплом. Трохи раніше [“Проблемы системологии”, 1976] ці ж автори на прикладах показали взаємний зв'язок морфологічного та функціонального описів фізичних та технічних систем. В 1985 вони зауважують [“Системотехника”], що сили гравітаційного, електричного та магнітного тяжіння, наприклад, вимірюються в один і той самий спосіб:
Тому, на їхню думку, розмірності цих величин також мають бути однаковими. Для забезпечення такої однаковості автори пропонували систему одиниць вимірювання (а відповідно і показників — примітка моя), що ґрунтується на двох базових параметрах — відстань і час, закладених в систему показників Р. ді Бартіні.
Створена Р. ді Бартіні спільно з П. Кузнєцовим система фізичних величин являє собою матрицю, стовпчики якої — цілочисельні ступені довжини, а рядки — цілочисельні ступені часу. Елементи матриці дають розмірність тієї чи іншої фізичної величини. Так, розмірність маси в цій матриці є L3/T2. Таку ж розмірність маси отримав в XIX ст. Дж. К. Максвелл [Дж. К. Максвелл. Трактат об электричестве и магнетизме. В двух томах. Т. I. 1989].
В нашому випадку ситуація навіть простіша від тієї, яку розглядали В. Дружинін та Д. Конторов. Адже предмет нашої уваги -- “фізична” робота — вже має формулу обчислення в узагальнених координатах та стереотипну одиницю вимірювання.
Для досягнення мети — отримання алгоритму обчислення енергопродуктивності -- нам необхідно:
1. Розробити структурні схеми виробничих процесів, елементами яких будуть “фізичні” роботи”.
2. З огляду на структуру та характер завершальних “фізичних” робіт розробити класифікацію виробничих процесів — розподілити їх на групи.
3. Для груп встановити конкретні значення узагальнених сил та узагальнених координат.
4. Там де буде необхідність, встановити алгоритм врахування теплових процесів на обсяги “фізичних” робіт.
5. Розробити для виробничих процесів методику вимірювання (визначення кількісних характеристик) узагальнених координат
Можна цього не робити. Можна й надалі вимірювати раціональність споживання енергії інструментом (показником “енергоефективності”), який нічого насправді не вимірює, робити вигляд що ми щось вимірюємо і дивуватись — чому реальні наслідки наших дій не такі, на які очікуємо.
Подяки.
1. Адміністрації сайту за надану можливість опублікувати матеріал.
2. Доценту Паливоді М.Г., за витрачений час на попереднє прочитання деяких фрагментів матеріалу, висловлені зауваження, а головне -- підтримку.
Початок обговорення можно прочитати за посиланнями:
.gif)
