Засуджують, тому що не розуміють

 

 

Цими словами висловлюється принцип, згідно з яким об'єктивним судовим розглядом може вважатися лише той, в якому обидві сторони могли висловитися. Дослівно це вираз можна перекласти також як «вислухай другу частину» або ж «дослухай до кінця».

 

Секретар РНБО Олексій Данілов на прес-конференції за результатами засідання РНБО в Краматорську 30 липня повідомив, що Рада національної безпеки та оборони наступного засідання заслухає главу Держекоінспекції «про забруднення навколишнього середовища водоканалами, які перебувають у комунальній власності», а також, що водоканали є одним з великих забруднювачів навколишнього середовища.

 

У 2020 році підприємствами водопровідно-каналізаційного господарства було відведено 1,6 млрд куб. м стічних вод, 95% з яких пройшли через очисні споруди. Це колосальний об’єм стоків, від якості очистки яких залежить екологічна ситуація в нашій країні та наше з вами здоров’я. Причому зазначені цифри стосуються перед усім міст, більше 95% сіл в Україні – не каналізовано. А тепер згадаємо ще раз, що всі очисні споруди в Україні були збудовані 50-70 років тому. Ефективний строк їх експлуатації – 50 років.

 

Більше того, стоки тоді були іншими, не було такої кількості хімії. Зараз із розвитком суспільства та технологій в каналізацію потрапляє те, про що раніше було важко уявити. Візьмемо лише одні миючі засоби, більшість з яких в нашій країні продаються на основі фосфатів, що створює дуже велику проблему в плані очистки стоків. Раніше для миття посуду використовували звичайний гірчичний порошок. Який, до речі, і зараз прекрасно відмиває посуд, при цьому не створюючи загрози для навколишнього середовища.

 

Побутовий споживач, про якого ми згадали, це лише крапля в морі. Є малі і великі підприємства, які генерують масу надзабруднених стоків: мийки автомобілів, заправки, ресторани, великі комплекси по приготуванню їжі, виробництва з використанням шкідливих речовин тощо. 

 

Та коли очисним станціям закидають забруднення навколишнього середовища, треба розуміти – не станції аерації генерують об’єм стоків, а наші міста, в яких недотримано вимог законодавства щодо якості скидів в каналізацію, або більше – наявності локальних очисних споруд. Очисні станції – це «нирки» наших населених пунктів, які очищують ці стоки, і цім ниркам зараз вже важко впоратися з наростаючим навантаженням та погіршенням складу стічних вод.

 

 

Вже мабуть забулося, тому треба нагадати, що  ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНА  цільова програма "Питна вода України" на 2006-2020 роки, яка доречи передбачала і реконструкцію, і будівництво очисних споруд,  була виконана менш ніж  на 10%. Вартість виконання заходів тієї програми передбачало (після коригування у 2011 році) 9 мрлд. грн. Легко порахувати скільки галузь недоотримала з урахуванням старіння обладнання та мереж за цей час, а також з урахуванням інфляційних процесів.  Ми катастрофічно відстаємо – основні засоби виробництва водоканалів старіють швидше ніж суспільство в цілому і водоканали зокрема їх відновлюють!

 

Хоча треба віддати належне: нещодавно ВРУ прийняла нову п’ятирічну програму «Питна вода України», загальне фінансування якої передбачає майже 30 млрд.грн. Але за таких тенденцій, які споглядали останні роки, щось є сумніви щодо стабільного фінансування заходів з усіх передбачених джерел.

 

Інших чинних програм фінансової підтримки галузі немає. До того ж,  тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення щонайменше у 3 рази нижчі від європейських за тих же самих витратних складових, окрім заробітної платні працівникам підприємств, яка відповідає українським реаліям. Електрична енергія – вартість майже така, як в Європі, матеріали і обладнання - практично все закордонне, відповідно, і вартість. Податки - все пропорційно. А от складова «Інвестиційна програма», що і має забезпечувати оновлення основних засобів, більш ніж втричі менша. В Україні ця складова становить лише 8% тарифу, в той час як в інших країнах – від 30 до 60% тарифних коштів. Окрім цього, до оновлення на модернізацію значних інфраструктурних об'єктів залучаються ще й додаткові інвестиції. Для порівняння, Німеччина щороку інвестує в реконструкцію підприємств галузі близько 7 млрд євро, США – близько 120 млрд доларів. 

 

 

На жаль, зараз модернізацією очисних станцій можуть похвалитися одиниці міст. Реконструйовані каналізаційні очисні споруди (КОС) без ліній обробки осаду в Івано-Франківську, Кременчуці, Запоріжжі, частково Чернігів. Триває реконструкція у Львові та Миколаєві. Планується реконструкція КОС в Житомирі та Тернополі.

 

Але переважна більшість станцій продовжує працювати на застарілому обладнанні з застарілими технологіями по простій причині  - немає фінансування. Ті самі інвестиційні програми, про які казали вище,  є мізерними порівняно з масштабами необхідних робіт.

 

Прийшов час, коли "ниркам" потрібна допомога. І допомогти має кожен: починаючи від громадянина і закінчуючи державою. Фінансувати відповідні проекти, крім водоканалів, мають міські бюджети, державний бюджет та міжнародні фінансові організації на певних умовах.

 

Також потрібно звернути особливу увагу на внутрішнього інвестора. Він мусить бути впевненим, що інвестиції повернуться. Механізмом може стати стимулююче утворення тарифів — так зване RAB-регулювання. Це дозволить внутрішнім інвесторам вкладати кошти, маючи реальні гарантії їх повернення.

 

Але в першу чергу до вирішення ситуації має долучитися саме держава. Зокрема, потрібно завершити розробку і ухвалити проект закону "Про водовідведення в Україні". З урахуванням цього закону необхідно прийняти програму фінансування реконструкції каналізаційних мереж та об’єктів очистки стічних вод. Та головне - забезпечити її стабільне фінансування!

 

Допоки суспільство і держава не зрозуміють, що питання захисту навколишнього середовища потрібно було вирішувати ще вчора, ми будемо все частіше чути, як у нас все погано - у водоймах купатися ризиковано, воду пити небезпечно, продукти, вирощені на забрудненій землі  їсти шкідливо!