Рус Укр
ГоловнаБлогиПовертаючись до теми крижаних тротуарів

загрузка...
Loading...
Опитування всі опитування
ЩО ПЕРЕШКОДЖАЄ ВАМ ВЧАСНО СПЛАЧУВАТИ РАХУНКИ ЗА ПОСЛУГИ ЖКГ?
Занадто високі тарифи
Регулярне підвищення квартирної плати
Низька якість послуг або їх повна відсутність
Не дотримання виконавцями термінів з вивезення сміття
Бездіяльність ЖЕКу
Нічого, я завжди вчасно сплачую
Я не вважаю за потрібне платити за комунальні послуги

 

телефонний довідник ЖКХ

комунальний кодекс

Повертаючись до теми крижаних тротуарів

695
Люди втомлені некомпетентністю і байдужістю київських чиновників та комунальників. Пора б певно і владу застосувати, притягнути винних до відповідальності й забезпечити громадянам життя, що гарантується конституцією і законами України.

Пригадується, що коли у вісімдесятих роках  Києвом керував герой соціалістичної праці , доктор економічних наук   В.А.Згурський, а  його першим заступником був кавалер різних орденів і державних премій М.В.Лаврухін, нерідко взимку вони проводили спеціальні щотижневі наради з керівниками столичних районів. Тоді це були райвиконкоми. Обговорювалися гострі проблемні питання прибирання снігу та криги з тротуарів та прибудинкових територій, столичних шляхів і особливо наголошувалося на їхнє посипання сіллю та піском для безпечності громадян. Зверталася увага районних чиновників на те, щоб вони більше пересувалися пішки, а не на машинах й слідкували за ходом всіх подій з прибирання снігу та криги, обігріву будинків, роботи транспорту, а також давалися вказівки і поради - щодня розбиратися з такими проблемами  на нарадах відповідних штабів, які мали працювати в районах у зимовий період.

Користь від цього була неабияка, а головне відносно невеликий відсоток громадян травмувався тоді під час тих зим. Районні керівники справді ретельно ставилися до вирішення проблем із зимовими негараздами. І не тільки через свою відповідальність. Вони боялися втратити роботу чи не бути притягнутими до інших видів відповідальності. Не дивно, що й комунальні служби працювали більш наполегливо й відповідально. Згурський та Лаврухін були справжніми асами державно-керівної роботи, доброзичливими і разом з тим дуже принциповими людьми. Бо вони дуже любили Київ та Україну і робили все для того, щоб столиця наша була європейським взірцем для всіх, а киянам жилося безпечніше і комфортніше. Вони б ніколи не допустили, щоб  від киян вимагали сплачувати  за неймовірними і непрозорими тарифами на тепло і електроенергію. І не тільки тому, що «Київенерго» тоді було підвідомче місту, а не бізнес-структурою . Стверджую так тому не тільки через свою журналістську обізнаність. Я знав цих людей і певний час працював під їх керівництвом.

У зимовий період (2009-2010 роки), коли київським мером став Л.Черновецький від травм і переломів на київських крижаних і нерозчищених вулицях і дорогах – постраждало понад 10 тисяч киян, а двох жінок вбили бурульки, що впали з дахів будинків. Прямо як на війні. Величезний громадський осуд і ганьба впали тоді на Черновецького і його оточення. Гнів  засобів масової інформації, народних депутатів, численні комісії, судові позови.  
 
Черновецький із замами каявся, вибачався, чиновники викручувалися перед людьми як могли. І марно. З десяток киян, які постраждали від падінь на крижаних вулицях, подали судові позови на Київську адміністрацію і після кількарічної тяганини деякі люди виграли моральне і фінансове відшкодування, а головне довели у суді, що чиновники столичної адміністрації порушували конституцію і закони України, виявили бездіяльність та безвідповідальність, через що постраждали люди. Деякі подали ще позови у Європейський Суд з прав людини. Черновецький згодом пішов, а більшість його керівної команди по суті розігнали…
 
Схоже, що такі негативні уроки зимових лих та негараздів  в нинішній Київській адміністрації та підлеглих їм районних адміністраціях ще не запам’ятали або ж роблять вигляд, що це все відбувалося на іншій планеті …
 
Час іде. Ось у Києві новий мер В.Кличко, а в заступниках у нього П.Пантелєєв, який опікується житлово-комунальними проблемами. Існують в місті два величезних житлових департаменти з надмірним, на мій погляд, штатом чиновників. Житлово-комунальні структури є у всіх районах, це крім ЖЕКів та інших, які мають перейматися очищенням київських доріг, тротуарів і прибудинкових територій від снігу та криги.  Очевидно, із зимовими негараздами столична адміністрація справляється не дуже. Вони мабуть, чи забули чи не бажають  зрозуміти, що  київські вулиці і прибудинкові території знаходяться не тільки на Хрещатику чи біля урядових установ.  Наведу приклад існуючих крижаних і снігових вулиць, прибудинкових територій в Солом’янському районі. 27 січня з 9 до 10 години ранку автор цих рядків спостерігав  зимовий колапс на Чоколівському бульварі, вулицях Мартиросяна, частково Очаківській, Керченській, Іскрівській, Єреванській, Курській (ця вулиця взагалі з великим підйомом і спуском), а також на Повітрофлотському проспекті і вулиці Авіаконструктора Антонова. Розмовляв з  мешканцями і перехожими, вони підтвердили, що й раніше ніхто тут ретельно не чистив вулиці від криги і снігу, а головне не посипають сумішшю, щоб безпечніше було перехожим. Такі ж проблеми давно існують біля житлових будинків по проспекту В.Гавела і вулиці Донця. Чи зрозуміють нарешті у Солом’янській райдержадміністрації: для кого і для чого вони працюють і чому  порушуються конституційні права мешканців ?... Адже нормальна соціальна людина ніколи не зможе примиритися з такими явищами, з таким безладдям.
 
Пишу ці рядки й гадаю таку думку. Люди втомлені некомпетентністю і байдужістю київських чиновників та комунальників. Пора б певно і владу застосувати, притягнути винних до відповідальності й забезпечити громадянам життя, що гарантується конституцією і законами України. Людина хоче вірити у краще і не може, бо її боротьба з демонами страху переходить у хронічну форму.
 
Психологія українця в Україні – психологія витісненого у закути існування. Психологія приниженого. Людина не почувається своєю у своїй країні. Місто усім огромом, усією поліфонією повсякдення, усіма інституціями, вулицями і площами дає їй повсякчас відчути, що вона тут, якщо й не стороннє тіло, то тільки доважок до механізму, який живе майже незалежним від нього життям.  
 
У міста свої чиновники, своя радість і безвихідь, своя культура, добрі й дурні традиції, у морі яких загубилися острівці українства, людяності. Місто артикулює свої правила й норми співжиття, дотримуючись яких «загублена українська душа» (М.Шлемкевич) почувається ще загубленішою. Тили її незахищені. У цьому відмінність і трагізм нинішньої ситуації. 
Олександр Борщевський
 
Коментарі (0)

Блоги