Пригадується, що коли у вісімдесятих роках Києвом керував герой соціалістичної праці , доктор економічних наук В.А.Згурський, а його першим заступником був кавалер різних орденів і державних премій М.В.Лаврухін, нерідко взимку вони проводили спеціальні щотижневі наради з керівниками столичних районів. Тоді це були райвиконкоми. Обговорювалися гострі проблемні питання прибирання снігу та криги з тротуарів та прибудинкових територій, столичних шляхів і особливо наголошувалося на їхнє посипання сіллю та піском для безпечності громадян. Зверталася увага районних чиновників на те, щоб вони більше пересувалися пішки, а не на машинах й слідкували за ходом всіх подій з прибирання снігу та криги, обігріву будинків, роботи транспорту, а також давалися вказівки і поради - щодня розбиратися з такими проблемами на нарадах відповідних штабів, які мали працювати в районах у зимовий період.
Користь від цього була неабияка, а головне відносно невеликий відсоток громадян травмувався тоді під час тих зим. Районні керівники справді ретельно ставилися до вирішення проблем із зимовими негараздами. І не тільки через свою відповідальність. Вони боялися втратити роботу чи не бути притягнутими до інших видів відповідальності. Не дивно, що й комунальні служби працювали більш наполегливо й відповідально. Згурський та Лаврухін були справжніми асами державно-керівної роботи, доброзичливими і разом з тим дуже принциповими людьми. Бо вони дуже любили Київ та Україну і робили все для того, щоб столиця наша була європейським взірцем для всіх, а киянам жилося безпечніше і комфортніше. Вони б ніколи не допустили, щоб від киян вимагали сплачувати за неймовірними і непрозорими тарифами на тепло і електроенергію. І не тільки тому, що «Київенерго» тоді було підвідомче місту, а не бізнес-структурою . Стверджую так тому не тільки через свою журналістську обізнаність. Я знав цих людей і певний час працював під їх керівництвом.
У зимовий період (2009-2010 роки), коли київським мером став Л.Черновецький від травм і переломів на київських крижаних і нерозчищених вулицях і дорогах – постраждало понад 10 тисяч киян, а двох жінок вбили бурульки, що впали з дахів будинків. Прямо як на війні. Величезний громадський осуд і ганьба впали тоді на Черновецького і його оточення. Гнів засобів масової інформації, народних депутатів, численні комісії, судові позови.
Черновецький із замами каявся, вибачався, чиновники викручувалися перед людьми як могли. І марно. З десяток киян, які постраждали від падінь на крижаних вулицях, подали судові позови на Київську адміністрацію і після кількарічної тяганини деякі люди виграли моральне і фінансове відшкодування, а головне довели у суді, що чиновники столичної адміністрації порушували конституцію і закони України, виявили бездіяльність та безвідповідальність, через що постраждали люди. Деякі подали ще позови у Європейський Суд з прав людини. Черновецький згодом пішов, а більшість його керівної команди по суті розігнали…
Схоже, що такі негативні уроки зимових лих та негараздів в нинішній Київській адміністрації та підлеглих їм районних адміністраціях ще не запам’ятали або ж роблять вигляд, що це все відбувалося на іншій планеті …
Час іде. Ось у Києві новий мер В.Кличко, а в заступниках у нього П.Пантелєєв, який опікується житлово-комунальними проблемами. Існують в місті два величезних житлових департаменти з надмірним, на мій погляд, штатом чиновників. Житлово-комунальні структури є у всіх районах, це крім ЖЕКів та інших, які мають перейматися очищенням київських доріг, тротуарів і прибудинкових територій від снігу та криги. Очевидно, із зимовими негараздами столична адміністрація справляється не дуже. Вони мабуть, чи забули чи не бажають зрозуміти, що київські вулиці і прибудинкові території знаходяться не тільки на Хрещатику чи біля урядових установ. Наведу приклад існуючих крижаних і снігових вулиць, прибудинкових територій в Солом’янському районі. 27 січня з 9 до 10 години ранку автор цих рядків спостерігав зимовий колапс на Чоколівському бульварі, вулицях Мартиросяна, частково Очаківській, Керченській, Іскрівській, Єреванській, Курській (ця вулиця взагалі з великим підйомом і спуском), а також на Повітрофлотському проспекті і вулиці Авіаконструктора Антонова. Розмовляв з мешканцями і перехожими, вони підтвердили, що й раніше ніхто тут ретельно не чистив вулиці від криги і снігу, а головне не посипають сумішшю, щоб безпечніше було перехожим. Такі ж проблеми давно існують біля житлових будинків по проспекту В.Гавела і вулиці Донця. Чи зрозуміють нарешті у Солом’янській райдержадміністрації: для кого і для чого вони працюють і чому порушуються конституційні права мешканців ?... Адже нормальна соціальна людина ніколи не зможе примиритися з такими явищами, з таким безладдям.
Пишу ці рядки й гадаю таку думку. Люди втомлені некомпетентністю і байдужістю київських чиновників та комунальників. Пора б певно і владу застосувати, притягнути винних до відповідальності й забезпечити громадянам життя, що гарантується конституцією і законами України. Людина хоче вірити у краще і не може, бо її боротьба з демонами страху переходить у хронічну форму.
Психологія українця в Україні – психологія витісненого у закути існування. Психологія приниженого. Людина не почувається своєю у своїй країні. Місто усім огромом, усією поліфонією повсякдення, усіма інституціями, вулицями і площами дає їй повсякчас відчути, що вона тут, якщо й не стороннє тіло, то тільки доважок до механізму, який живе майже незалежним від нього життям.
У міста свої чиновники, своя радість і безвихідь, своя культура, добрі й дурні традиції, у морі яких загубилися острівці українства, людяності. Місто артикулює свої правила й норми співжиття, дотримуючись яких «загублена українська душа» (М.Шлемкевич) почувається ще загубленішою. Тили її незахищені. У цьому відмінність і трагізм нинішньої ситуації.
.gif)
