З першим наша влада точно не прогадала: ціни на комуналку виростуть, це вже очевидна аксіома. Але про оптимізацію державних видатків поки що не йдеться.
Обсяги інвестицій, без яких усі потуги реформувати галузь зводяться нанівець, залишаються на критично низькому рівні. На жаль, дефіцит якісних бізнес-проектів, саме бізнес, а не піар-проектів, перекривають шлях грошовим потокам у галузь. Жоден бізнесмен не зайде на ринок, який залежить від зміни політичних еліт, регулюється в основному адміністративними важелями. Виходить, що і плюсів для підприємств, більшість яких сьогодні балансує між зануренням у борги і черговим реверансом з боку держави про списання цих боргів, теж не знайти.
Тоді для кого ця реформа? Реформа, яка більше скидається на бажання представників влади зберегти хорошу міну при поганій грі. Грошова мілина вимагає поступок для Світового банку, але бажання не втратити електорат диктує свої умови .
Останні заяви як членів Комісії, так і представників Мінрегіонбуду довели, що єдиної доктрини у них немає. Спочатку лякали єдиними тарифами, тепер їх трансформують у єдиний підхід із розщепленням його на виробництво, транспортування і реалізацію послуги. Останнє не несе в собі нічого нового, велосипед ніхто не винаходив. Єдина формула розрахунку існувала до цього і буде існувати ще дуже довго. Існують затрати підприємства, існують потреби населення і ринкові ціни. Головним завданням для реформи має стати урегулювання відносин саме у цій площині, а не винахід віртуальної панацеї.
Немає потреби створювати обласні корпорації, які ще більше монополізують ринок, а покращити якість надання послуг вже існуючими підприємствами. На превеликий жаль, на понятті ринкових відносин у нас спекулюють не перший рік, але значних кроків у бік підвищення сервісу не сталося. Мене як споживача обурюють аналогії по типу: хочете кращого, то платіть більше. Але кращого не знайдеш із вогнем.
Людей виштовхують в ОСББ, але навіть не пояснюють елементарного: хто допоможе їм укласти договір, хто постачатиме воду і вивозитиме сміття, а найголовніше – хто захистить в разі «бракованих» послуг. Ці питання заховані в мішуру сумнівних заяв, поправок до законів і кадрових перестановок, хоча від них залежить, що нас чекає через рік, два чи десятиліття.
Адже з кожним гучним месседжем, кожним міністерським ноу-хау, це майбутнє набуває все темнішого кольору. Пропоную переходити від кількості до якості: влада має стати більш відкритою для громадськості. Можливо прийшов час нарешті зняти маски і відверто озвучити приховані перспективи, узгодити рішення і слова, знайти спільну мову.
.gif)
