Громадський протест проти Гонтарєвої та тарифів

Четвертий день біля будинку Національного банку України збираються громадяни на свій своєрідний Майдан, які протестують проти високих житлово-комунальних тарифів (особливо на газ, гарячу воду і тепло), а також вимагають відставки і проведення розслідування щодо діяльності голови Нацбанку Н. Гонтарєвої, через яку, на думку протестуючих, знецінилася гривня, збанкрутувало ряд банків і вкладники лишилися своїх грошей. Слід відзначити, що якщо у перші дні мітингів-протесту тут збиралося 300-400 людей, то 16 листопада їх було вже під дві тисячі. Під час виступів, було чути гостру критику на адресу влади, яка загнала чимало українців у «глухий кут» через низькі зарплати і пенсії, зростання цін на продукти харчування медикаменти і головне на опалення у квартирах.  Стосовно останньої тези  збільшилася ганьба і прокляття на адресу компанії «Київенерго». Люди вимагають змін і підвищення соціальних стандартів життя. Тут у натовпі було чути недоброзичливі вигуки на адресу Президента України і Уряду,  з тим щоб вони виконували свої обіцянки, які давалися під час Революції Гідності і на виборах.  Дехто не без підстав вважає, що обнадійливих прогнозів робити поки не можна.  Влада у розпачі. Може щось і зміниться на краще, після Нового року. Але так думають на протесті, на жаль, лише незначна частина знедолених і ображених.

 

Дивлячись на втомлені, знервовані і подекуди не обнадійливі  погляди людей різного віку, які приходять щодня на мітинги, подумалося ось про що. Безумовно і не без підстав навіть і не досить численні громада має право вважати, що по відношенню до них системно порушується конституція і закони України. Це перша теза. А друге,  вже мислення автора цих рядків, який відчув голос і настрій натовпу. Проголосувавши за «утопістів» і новітніх гендлярів, чи не поставив духовно невизначений народ крапку на своїй історичній долі ? Підсумки виборів – чи не свідчать вони про крах віри ?.. Дві великі небезпеки загрожують людині: недооцінка свободи і надуживання нею. І те й інше – шлях до рабства. Так навчає великий філософ Іван Ільїн. Та чи не запізно засвоювати чужі уроки ? Бо ж крах віри означає – крах людини. Тут треба прямо сказати, що, попри все, в цьому винні і окремі політики, чиновники, депутати з їхніми добре поставленими голосами, але не здатністю до рішучих дій і суто людськими слабкостями. Найприкріше – уже й не відкриття, ні, а усвідомлення як чогось неминучого – вірусом плебейства уражені й ті, кому ми мали необачність повірити, на кого покладалися. Це на їхній совісті гріх поганьблення демократії, а отже, втрати віри в низах, де їх не без підстав зараховують до хапуг і базік. Люди ці не витримали випробування владою і в плані моральному підлягають осуду більшому, ніж президент.