Рус Укр
ГоловнаБлогиІ чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь...

загрузка...
Loading...
Опитування всі опитування
ЩО ПЕРЕШКОДЖАЄ ВАМ ВЧАСНО СПЛАЧУВАТИ РАХУНКИ ЗА ПОСЛУГИ ЖКГ?
Занадто високі тарифи
Регулярне підвищення квартирної плати
Низька якість послуг або їх повна відсутність
Не дотримання виконавцями термінів з вивезення сміття
Бездіяльність ЖЕКу
Нічого, я завжди вчасно сплачую
Я не вважаю за потрібне платити за комунальні послуги

 

телефонний довідник ЖКХ

комунальний кодекс

І чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь...

4038
Що заважає реформувати систему ЖКГ в Україні? Відповіді на прикладі досвіду Польщі

Саме цей дороговказ Тараса Шевченка згадав я вчора, коли переглядав історичний цикл «Российская империя», автором та ведучим якого є визнаний метр журналістики, символ незалежності та свободи слова не телебаченні, російський журналіст Леонід Парфьонов.

Аналізуючи історичні факти та бурхливі події (війни, революції, повстання), які відбувалися на теренах Російської імперії, частиною якої були і більшість земель, що входять зараз до території сучасної незалежної України, поволі робиш невтішний висновок про те, що із всіх російських імператорів тільки Петро І з мужністю визнав, що Росія на той час безнадійно відстала в своєму розвитку від провідних країн Європи (Великої Британії та Нідерландів, насамперед) в технологічному, виробничому та управлінському планах. Усвідомлюючи те, що якщо зараз нічого не зробити, не зламати стару систему, не провести необхідні реформи, то Росія не зважаючи на величезну територію залишиться відкинутою на задвірки історії, Петро І прийняв безпрецедентне рішення – їхати до Нідерландів та Великої Британії з метою здобуття досвіду створення та впровадження в життя нових технологій у мореплавстві, кораблебудуванні, медицині, юриспруденції тощо. Згодом набутий досвід знадобився Петру І при запровадженні таких необхідних, але водночас непопулярних реформ в Російській імперії, позитивний результат  та економічний ефект від яких стабільно зберігається вже протягом 300 років не тільки в сучасній Російський Федерації, але й в Україні, Білорусі тощо.

Нажаль жоден із наступних російських імператорів, які просто користувалися результатами діяльності Петра І при повній своїй бездіяльності, жоден із радянських вождів, які були ідеологічно заангажованими, та очільників незалежної України, які окрім політичних кулуарних ігор та перерозподілу сфер впливу нічим не займаються, не взяв на себе сміливості визнати, що система управління, система виробництва, зокрема і система житлово-комунального господарства як стратегічної галузі народного господарства, безнадійно відстала у своєму розвитку від провідних країни світу, що їх потрібно удосконалювати використовуючи кращий зарубіжний досвід з урахуванням вітчизняних особливостей.

А повчитися є чому і є в кого. Зокрема, наші сусіди поляки, які за сумісництвом є нашими братами по нещастю у відношенні проведення фінальної частини футбольного чемпіонату Євро-2012, вже на протязі 20 років успішно реалізовують реформу системи житлово-комунального господарства, яка після розпаду соціалістичного табору в 1991 році перебувала далеко не в найкращому стані.

Але маючи політичну волю до реформ польська влада одразу вирішила докорінно міняти систему управління підприємствами ЖКГ, всією комунальною галуззю країни. У результаті реформування ЖКГ в Польщі регіональні органи влади здійснили фрагментацію господарства та перетворили державні підприємства на малі підприємства різних організаційно-правових форм: бюджетні організації, компанії та приватні підприємства. Тобто створилося конкурентне середовище на ринку житлово-комунальних послуг.

Провівши на протязі 5 років фінансово-податкову реформу польська влада досягла того, що самоврядування в Польщі вже близько 10 років не базується виключно на дотаціях з державного бюджету. Важливими джерелами фінансування є прибутковий податок з фізичних та юридичних осіб.

З метою підтримки розвитку приватної ініціативи в житлово-комунальному господарстві недержавні підприємства ЖКГ Польщі оподатковуються за пільговими умовами, якщо вони зобов’язуються використовувати отриманий прибуток на подальший розвиток господарства та підвищення якості житлово-комунальних послуг. Окрім пільгового оподаткування надаються довгострокові кредити під низькі відсотки обсягом до 70% суми інвестування. Ця система функціонує уже 16 років і можна сказати, що, завдяки цій реформі, із загальної кількості 2500 польських гмін (районів), 400-500 з них є дуже заможними.

Крім цього, адміністративна реформа, проведена в декілька етапів, призвела до того, що на сьогодні в Польщі існують дві категорії службовців: держслужбовці та службовці органів самоврядування. Ці дві категорії регулюються різними законами, мають різний статус та різні завдання. Проте, це не є свідченням того, що службовці органів самоврядування є нижчою категорією службовців. Вони просто спрямовані на інші, менш політичні завдання і їх робота не залежить від уряду. Вони сконцентровуються на вирішенні регіональних та місцевих проблем. Також фінансова винагорода працівників самоврядування не є гіршою від працівників міністерств.

Але це не означає, що в справах житлово-комунальної політики роль держави в Польщі є пасивною. Поняття житлово-комунальної політики є дуже загальним, тому потрібно відділити проблеми пов’язані з квартирною політикою від комунальних послуг.

По-перше, підвищення квартирної плати в Польщі було обмежене законом, який передбачає максимальний відсоток підвищення існуючої квартплати за відповідний рік. Однак, це обмеження стосується тільки приватних та комунальних будинків. Щодо кооперативних будинків (що належать кооперативам), то такий максимальний рівень квартплати ніколи до них не застосовувався, оскільки не був передбачений законом.

По-друге, якщо розглянути ситуацію у сфері послуг водопостачання, водовідведення, теплопостачання, подачі електроенергії та газу тощо, то сьогодні в Європейському Союзі має місце тенденція, спрямована на віддалення житлово-комунальної інфраструктури від самих послуг. Власником житлово-комунальної інфраструктури має залишатися орган місцевого самоврядування, наприклад у формі комунального підприємства, яке є фактичним монополістом.

Проте, виконувати житлово-комунальні послуги – в середині цієї інфраструктури – має окрема інституція, підприємство, яке не обов’язково має бути комунальним, причому, цих підприємств - надавачів послуг має бути достатня кількість, для того, щоб гарантувати демонополізацію. Ці надавачі послуг, мають різні видатки на продукцію або гуртовий закуп від виробника води чи електроенергії. Тому такі підприємства мають різні ціни на послуги, що вони надають. Простіше кажучи, вони мають різні тарифні пакети, які зазвичай складаються як мінімум з двох складових ціни (стала оплата за можливість отримувати послуги і оплата за спожитий обсяг послуг). На другому кінці цієї спільної мережі є індивідуальні кінцеві споживачі, які мають право вільного вибору і укладення договорів на постачання з тим постачальником послуг, пакет якого для них є найбільш вигідним.

У 1998 році, ще до вступу Польщі до Євросоюзу (2004р.), був прийнятий Закон про термомодернізацію, в якому зазначалося, що Термомодернізація – це покращення існуючих технічних параметрів будівель з метою зменшення теплових потреб з подальшим зниженням вартості обігріву даної будівлі та забезпечення визначеного мікроклімату в приміщеннях (теплового комфорту). На протязі 3 років після введення в дію цього Закону потреба у газі для опалення житлових будинків у Польщі зменшилася на 20%.

Що ж маємо в України? Не зважаючи на те, що відповідно до чинного Бюджетного кодексу України на першому місці серед доходів місцевого самоврядування стоїть податок на доходи фізичних осіб, до місцевих бюджетів міст районного значення, селищ і сіл, потрапляє лише 25%. Платниками ж комунального податку, що надходить до місцевих бюджетів є підприємства, які досить часто виявляються неприбутковими. Відтак, власники комунальних підприємств – місцеві ради - не мають реальної можливості утримувати комунальні підприємства і змушені чекати державного фінансування.

Крім цього, органи місцевого самоврядування є частиною політичного процесу в державі, надмірна політизація заважає місцевим радам виконувати свої прямі обов’язки по утриманню комунального господарства, відтак питання тарифів на комунальні послуги завжди є питанням політичним.

Небажання створити умови для демонополізації ринку комунальних послуг пояснюється нестримним бажанням державного апарату контролювати всі сфери суспільного життя, яке залишилося ще з радянських часів.

Впровадження проектів енергозбереження з метою зменшення споживання газу зупиняється на стадії виготовлення проектів, до реального втілення в життя чомусь не доходять руки або державні кошти, які були розібрані на відкати ще під час виготовлення проектів.

Виходить, що вітчизняним можновладцям для здійснення реальних реформ, в тому числі в сфері житлово-комунального господарства, не вистачає всього лише трішечки ініціативи та політичної волі до здійснення цих реформ. А їхати за досвідом не так вже й          далеко – потяг «Київ – Варшава» курсує кожного дня…

 

Андрій Осадчий
 
Коментарі (0)
Блоги