Залишки комунального електротранспорту в Україні скоро зможуть претендувати на право називатися екзотикою, бути своєрідною туристичною ізюминкою міст України та розвагою для літніх людей.
З користувачів трамваями та тролейбусами в містах України, від 59 до 65 % пільговики. А оскільки а ні пенсіонерів, а ні студентів – які і складають категорію пільговиків, зменшуватися у відсотковому співвідношенні між верствами населення в Україні не буде. Міський електротранспорт є транспортом для пільговиків і таким очевидно що і залишиться.
У розвинутих країнах електротранспорт є основним для пасажирських перевезень в середині міста. Його частка складає порядку 50%. В Україні ж ця цифра складає 15-17%. Що обумовлено перш за все деградацією функціонального значення та суспільної вагомості міського електротранспорту.
Пенсіонер користується трамваєм і тролейбусом, безкоштовний проїзд це гарантоване йому державою право. Сумнівно, що статистика користування електротранспортом справді відображає велику потребу в цьому пенсіонерів. Це безкоштовно! От основний мотив! Зникне ця умова – зникнуть і черги пенсіонерів у трамваях.
Студенська заощадливість, за умов пільгування послуги, робить достатньо привабливим для користування міський електротранспорт. Проте це не єдина можливість студента наекономити на розваги. Тому і цього разу, виключно пільга робить із студента постійного клієнта комунального електротранспорта.
Головною задачею міста завжди було обєднання людського ресурсу навколо ресурсу природнього, промислово-ремісничого, торгівельного, транзитного, іншого… За відсутності зазначеної умови – міста знелюдніли та занепадали.
Тому, становлення та розвиток електротранспорту як вагомого учасника міських пасажирських перевезень в Україні, припав на минуле сторіччя. На час етапної радянської урбанізації України. Але тоді, суттєво різнився склад пасажирів. А маршрути були справді соціально-значущі. Радянські поліси як правило складалися з «сіті», тобто первинного «старовинного» центру, і великої кількості самостійних містечок. Розташованих навкруги старовинного центру і повязаних між собою транспортною мережею. Це і інститутські містечка, і військові частини, і колишні селища, і цілі райони великих промислових підприємств.
Необхідною умовою майбутнього для існування комунального електротранспорту завтра є коригування маршрутів з точки зору економічності та соціальної важливості. Що суперечить процесоутворюючим векторам влади, як в Києві, так і на місцях.
Нагадую, електротранспорт – вид транспорту що використовує в якості джерела енергії – електрику, а в якості приводу - тяговий електродвигун. Його основними перевагами перед транспортом з двигунами внутрішнього згоряння є більш висока продуктивність і екологічність.
Проте, які завдання в місті стоять перед представницькою та виконавчою владою сьогодні? Ринок розумний. Пригадуємо шкільний підручник з основ економіки. Ринок сам себе регулює. І це справді так! Підприємства – власність представників адмінресурсу, мають великі конкурентні переваги над іншими. А інші, спочатку більше витрачаються, потім йдуть на певні компроміси з місцевим адмінресурсом. Закінчується все це монополістами на бізнес. Доки невидима рука макроекономіки не перетрусить все це зверху, і упавші знову оговтіло не подеруться наверх.
Тому, щодо міського транспорту, то завданням адмінресурсу в містах є збільшення частки контрольованого приватного сектору автобусного транспорту з пасажирських перевезень.
Етапність, кінцевою результуючою якої є монополізація ринку перевезень в містах, наносить щоденні збитки електротранспорту. Самі ж комунальні підприємства з трамваями та тролейбусами, цікаві лише своїми приміщеннями комунальної власності. Які можна визнати надлишковими та продати. Окрему цікавість становить закупівля нових тролейбусів та трамваїв. Як правило б/у. Але кількість нової закупленої техніки на маршрутах, тішить скорше сам адмінресурс, а ніж суттєво впливає на клієнта.
Продані приміщення депо, за проданими приміщеннями депо. Підвищення тарифу за підвищенням тарифу. Скорочені працівники, за скороченими працівниками. Все це лише підживлює та затягує агонію електротранспорту в Україні. Вводить в оману пересічного мешканця. Який не зазнає такого стресу, якого міг би зазнати якщо всі процеси зникнення міського електротранспорту відбулися миттєво.
.gif)
