Чому «Укрзалізниця» бідна?

Окрім цього, "Укрзалізниця" стверджує, що й надалі недоотримує кошти за перевезення громадян пільгових категорій за перший квартал  заборгованість за пільгові перевезення складає 132 млн грн. В звязку з такою важкою фінансовою ситуацією "Укрзалізниця" на початку травня  повідомила кредиторам про настання технічного дефолту підприємства.

 

Отака сумна історія друзі, просто обнятися і плакати, і не просто плакати, а голосити, до чого довела держава «Укрзалізницю» - монополіста пасажирських та вантажних залізничних перевезень. Взагалі, Україна мабуть єдина країна в світі, де монополісти отримують замість колосальних надприбутків від успішного бізнесу – колосальні збитки. Ви тільки подивіться – «Укрзалізниця» - збиткова, НАК «Нафтогаз України» - збитковий, я вже не кажу про Водоканали та Теплоенерго, які стали відноситися до категорії планово збиткових (цікаво, визначення «планово збиткове підприємство» теж є тільки в Україні?). Чому так? У нас якійсь газ не такий чи вода? Чи ми просто бізнес робити не вміємо? 

 

Як відомо, тільки практика є критерієм істини. І хоч цю думку висловив продовжуючи втілювати в життя ідеї Карла Маркса відомий російський терорист Володимир Ульянов, що носив псевдонім «Ленін», але він був таки правий! В цьому я пересвідчився позавчора, коли з метою з’ясування стосунків з податковою, чи то пак фіскальною службою, за відсутності будь-яких інших потягів в направленні мого рідного містечка Лозової (ще одне питання – де додаткові літні потяги від «УЗ»?), змушений був скористатися послугами приміського пасажирського перевезення «Укрзалізниці», тобто кажучи нормальною мовою – проїхався електричкою «Полтава-Лозова» туди – зворотно. Ця подорож в обидва боки дала відповіді на всі запитання стосовно поганих справ «Укрзалізниці», тож пропоную прочитати коротенький звіт

 

Ранкова електричка з Полтави до Лозової відправляється о 5 год. 9 хв. За десять хвилин до відправлення на посадку було подано десятивагонний електропотяг. Це був наш звичайний  електропоїзд ЕПЛ2т виробництва Луганського тепловозобудівного заводу, який нині практично зруйнований через те, що «распалившийся братской любовью народ» по-братерському накриває нашу землю смертельним вогнем з «Градів» та «Смерчів». Але цей блог не про політику, він радше про економіку, тому геть лірично – політичні відступлення. Тож, краще оцінимо технічні характеристики електропоїзду ЕПЛ2т. Всезнаюча Вікіпедія про ЕПЛ2т нам говорить таке: цей електропоїзд потужністю 4×240 кВт призначений для перевезення пасажирів максимальною кількість 2080 чоловік на електрифікованих ділянках залізниць з номінальною напругою в контактній мережі 3000.

 

На пероні ст. Полтава – Південна, звідки вирушав ранковий електропоїзд на Лозову, разом зі мною я нарахував 9 чоловік. Не пенсіонером, тобто не пільговиком був тільки я. Бабусі та дідусі зранку їхали на свої «фазенди», що знаходяться у передмісті Полтави, і ділилися між собою останніми новими розробками їхніх секретних бабусе-дідусевих лабораторій по боротьбі з одвічними шкідниками городників – садівників – колорадськими жуками. Тож вдев’ятьох ми розсілися по різних вагонах та рушили кожний в свою подорож. Тут слово «вдев’ятьох» потрібно підкреслити та відлити жирним курсивом, бо сам електропоїзд розрахований, як вже говорилося, на 2080 пасажирів.

 

За графіком, складеним якимось розумово відсталим (далі зрозумієте чому) інженером - диспетчером «Укрзалізниці», електричка знаходилася в путі п’ять з половиною годин і прибувала до Лозової о 10-35. Тож у мене була купа часу, який я присвятив читанню різного роду цікавих книжок та ходінню по сусідніх вагонах, бо п’ять з лишком годин сидіння на одному місті не рекомендована жодним нормальним лікарем.

 

За весь час, поки ми пленталися (а як по іншому назвати тип їзди, коли потяг в середньому їде зі швидкістю не більше 30 км/год, бо робить зупинки біля кожної «Кукуївки» в незалежності від того, чи є там пасажири, бажаючі проїхатись, чи немає), я нарахував у всіх десяти вагонах не більше п’ятдесяти пасажирів – вони заходили і виходи, дачники – городники, працівники залізниці, якась малеча, що каталася з одного села в інше.

 

Ще одна для мене подія, яка не має жодного логічного пояснення з боку здорового глузду, сталася, коли електропоїзд прибув до станції Красноград і просто став. Ні, не зламався, не відключився, його компресори та електромотори продовжували працювати а сам електропоїзд стояти на місці. Так ми простояли небагато немало 50 хвилин, а потім рушили далі. Вряд чи цей блог буде читати головний інженер – диспетчер, який складає розклади руху потягів, але я би дуже хотів почути обґрунтування мети таких от зупинок на 50 хвилин, чи направлені такі зупинки на підвищення комфорту пасажира та швидкості доставляння його до місця призначення, загалом на імідж «Укрзалізниці».

 

По прибуттю до станції Лозова із електрички вийшли шість чоловік, враховуючи мене. Всього шість, а задіяні в рейсі потужності електропотягу розраховані на 2080 пасажирів. Шість замість 2080, Карл! І це ми так займаємося економією, оптимізацією та енергозбереженням – ганяємо туди – сюди пусті потяги, які з’їдають тисячі кіловат електроенергії! А потім жаліємося, що у нас збитки та дефолти! Невже не можна провести елементарний моніторинг пасажиропотоку та зрозуміти, що одного-двох вагонів вистачить, щоб задовольнити потреби пасажирів на шляху Полтава-Лозова. Навіщо ганяти чотири рази на день цілих десять в обидві сторони?  Щоб малювати собі липові збитки та вимагати зайву компенсацію з державного бюджету?

 

На зворотному шляху з Лозової до Полтави картина з кількістю пасажирів майже повторилася – на час відправлення 17 год. 09 хв. в десяти вагонах розмістилося до трьох десятків пасажирів, які майже всі посходили на перших десяти зупинках електрички. Але зупинка в Краснограді перевершила всі допустимі межі навіть нездорового глузду: на зворотному шляху електричка стояла на цій станції півтори години! Півтори години, Карл! Кому це потрібно? Це збільшує цікавість пасажирів послугами «УЗ» та позитивне ставлення до перевізника? Чи коли ти монополіст в Україні, тобі чхати на принципи маркетингу та менеджменту, бо ти керуєшся принципом «куди вони дінуться – все одне поїдуть, бо нічого іншого не має»?  Шість годин долаємо нещасних 180 км! Із стоянкою в Краснограді тривалістю півтори години! Таки потрібно, щоб цей блог почитав головний інженер-диспетчер Південної залізниці, може в нього якась методика є? Панове залізничники, на дворі рік дві тисячі п’ятнадцятий, аж ніяк не 1976! На порозі в нас Європейський Союз зі своїми вимогами, які в тому числі і стосуються стандартів надання послуг. Припиняйтеся бідкатися! Бідні тому, що дурні, а дурні тому,що бідні! Почніть нарешті змінюватися!