Рус Укр
ГлавнаяБлогиРоздуми у коридорі травмпункту
Опросы все опросы
ЧТО ПРЕПЯТСТВУЕТ ВАМ ВОВМРЕМЯ ПЛАТИТЬ ПО СЧЕТАМ ЗА УСЛУГИ ЖКХ?
Слишком высокие тарифы
Регулярное повышение квартирной платы
Низкое качество услуг или их полное отсутствие
Не соблюдение исполнителями сроков по вывозу мусора
Бездействие ЖЭКа
Ничего, я всегда вовремя плачу
Я не считаю нужным платить за коммунальные услуги

 




 


 

Роздуми у коридорі травмпункту

2191
з першим дотиком моїх валянок до тієї стежки, яка має називатися тротуаром, я відчула, що піді мною суцільна ковзанка: у нашому дворі як завжди комунальники не встигли посипати доріжки піском

 «Зима як завжди прийшла до нас зненацька, в січні, коли її ніхто не чекав, особливо комунальники», - подумала про себе я вчора зранку, побачивши кучугури снігу вздовж дороги, яка проходить майже під самісіньким нашим будинком. Оцінивши оперативну ситуацію з погодою я вирішила, що відкопувати мого маленького «жучка» (так я ласкаво називаю мій «Daewoo Matiz») із снігового замету є справою безнадійною. Тож натягнувши замість своїх улюблених зимових чоботів на високих підборах (в них я виглядаю не такою маленькою зростом) звичайні валянки, я відправилася пішки до офісу.

Але з першим дотиком моїх валянок до тієї стежки, яка має називатися тротуаром, я відчула, що піді мною суцільна ковзанка: у нашому дворі як завжди комунальники не встигли посипати доріжки піском.  Падала я конкретно,  не змогла згрупуватися, впала і руку підставила, а потім вже спину. Одразу ж вище лівої долоні відчула різкий біль, у голову одразу прийшла думка, що руку я зламала. Другою прийшла думка про те, що добре, хоч ліва, бо у мене не готовий аудиторський висновок, який я обіцяла клієнтам одразу після новорічних свят. Раптом чиїсь руки мене потягнули наверх. Озирнувшись, я зрозуміла, що мені пощастило -  всі ці мої «танці на льоду» бачив сусід знизу Толік-таксист,  який прогрівав свою «Ауді 100», бо збирався заступати на зміну і чув, як я зойкнула, коли впала.
Толік допоміг мені підвестися, підібрав мої речі із сумочки, які розсипались ледь не по всьому периметру тротуару, знайшов у своїй аптечці «Спазмалгон» ( я прийняла одразу дві пігулки), посадив мене у машину і доправив до найближчого травмпункту.
В коридорі травмпункту було гамірно та панувала метушня, адже до кабінету чергового травматолога вишикувалася черга з двох десятків таких само вранішніх «щасливчиків долі». «Спазмалгон» почав діяти, біль став не такий гострий. «Пальці начебто згинаються… може все ж таки не перелом?, - з надією на краще втішала себе я, - бо так не хочеться ходити по наших лікарнях».
З обережним оптимізмом я сіла на лавку в коридорі травмпункту і стала чекати своєї черги. Дістала свій телефон, вийшла в Інтернет проглянути дописи на своїй стіні в Фейсбуці. Натрапила на кимось розшарене фото – два здоровенні чоловіки позують у гірськолижних костюмах. Мовляв, змагаємося у лижній майстерності. На фото видно, що це далеко не Україна. Хто це? А це брати Клички, один з яких, Віталій,  є міським головою мого рідного міста, столиці України, відпочивають у французьких Альпах.
            Тут же на сайті столичної мерії читаю  повідомлення, що Кличко особисто наказав комунальникам працювати злагоджено, аби Київ був чистим. До повідомлення прикріплено  фотографії з життєрадісним мером, який начебто проінспектував на столичній Оболоні хід прибиральних робіт.
Дивно, адже я п’ять хвилин тому телефонувала своїй мамі, яка живе на Оболоні, запитала чи чистили в них дороги та тротуари. Вона казала, що ніхто нічого не чистить, навіть у магазин не вийдеш. Може Кличку таки в Альпах подарували костюм Супермена і він тепер може одночасно кататися на лижах в Альпах та інспектувати снігоприбиральні  роботи у столиці?
Маячня…нічого не змінилося. Які і два роки тому, як і п’ять років тому, як і двадцять років тому влада нас з Вами має за ідіотів, за сіру бездумну масу, яка має сприймати та вірити будь-якій безглуздій позитивній інформації про можновладців, яка породжена хворою фантазію політичних технологів, консультантів, піар-менеджерів. Такі старигань Оруелл був правий – двомислення, яке стало нормою поведінки  для наших політиків,  є безперервний ланцюг перемог над власною пам'яттю і підкорення дійсності.
Двомислення, яке стало нормою поведінки  для наших політиків, означає здатність одночасно дотримуватись двох переконань, що суперечать одне одному. Український політик  знає, в який бік змінювати свої спогади; отже, усвідомлює, що шахраює з дійсністю, а проте за допомогою двомислення він запевняє себе, що дійсність залишилася недоторканною. Основний правило життя українського політика - говорити явну брехню і одночасно в неї вірити, забути будь-який факт, що став незручним і витягти його із забуття, ледь він знову знадобився, заперечувати існування об'єктивної дійсності і враховувати дійсність, яку заперечуєш, — все це абсолютно необхідно.
Двомислення – це тоді, коли Президент України Петро Порошенко нагороджує посмертно орденом за мужність третього ступеня п’ятьох воїнів, які загинули за Україну останніми в Донецькому аеропорту, і на камеру перед родинами загиблих каже, що шанує честь воїнів, і одночасно наполягає на виконанні Мінських угод, які руйнують незалежність України, та таємно зустрічається з представником країни, з якою ми вже два роки воюємо, який приїхав не з миром, а з  ультиматумом.
Двомислення – це тоді, коли Віце-прем’єр-міністр України - Міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Геннадій Зубко на засіданні Міжвідомчого оперативного штабу Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій заявляє, що Мінрегіон щочотири години збирає дані щодо ситуації в регіонах з подачею електроенергії, тепла, води, роботи комунальних служб та аварійних бригад, що працює 99,9% котелень та повністю опалюються житлові будинки, об’єкти соціальної сфери – лікарні, дитячі садки та школи, а мій двоюрідній брат, який живе в Полтаві, пише мені смс-ки про те, що у них в місті немає хліба, в школах та садках відмінили навчання  і транспортний колапс.
Двомислення – це тоді, коли голова Одеської обласної державної адміністрації Михеїл Саакашвілі у свій робочий час, який оплачується коштом платників податків з державного бюджету, замість того, щоб виконувати свої безпосередні посадові обов’язки,  перебуває у місті Харкові і проводить там Антикорупційний форум, гроші на проведення якого перераховані суб’єктами господарювання, пов’язаними з холдингом «Інкор-груп», яка контролюється широко відомим у вузьких колах одеським бізнесменом, який в свій час фінансував реконструкцію пам’ятника Катерині ІІ, тій самій, що у 1775 році своїм наказом зруйнувала Запорізьку Січ, йшов до Одеської міськради за списком партії «Русь», а тепер чому різко покохав Україну і став боротися з корупцією, маючи претензії з боку правоохоронців на 17 млн. грн. вкрадених бюджетних грошей.
Двомислення – це коли Міністр оборони Полторак заявляє, що поки невідомо, чи буде оголошено сьому хвилю мобілізації, бо Генштаб ще розраховує потребу у військовослужбовцях, а сину моєї сусідки, який за станом здоров’я (менінгіт) десять років тому був визнаний непридатним до військової служби та знятий з військового обліку, приходить повістка з’явитися у військовий комісаріат для проходження медогляду з метою підтвердження ступеню придатності до військової служби.
Двомислення – це коли Прем’єр-міністр Яценюк та міністр фінансів Яресько при формуванні бюджету на 2016 рік передбачають  16 млрд. грн. ряд на виконання  державного оборонного замовлення для придбання нових видів озброєнь, нової військової техніки і для модернізації українських Збройних Сил, і одночасно з тим відміняють  державну субвенцію на підготовку робочих кадрів у професійно-технічних навчальних закладах, прекрасно розуміючи, що  місцеві бюджети неспроможні забезпечити у повному обсязі фінансування професійно-технічних послуг, тобто виконувати те оборонне замовлення буде просто нікому.
Поки я ото роздумувала на тим «двомисленням», прийшла моя черга заходити до травматолога. На моє щастя діагноз був оптимістичний – всього лише забій. Три дні «лікарняного»,  еластичний  бинт, «Індовазін гель» - і все буде добре.
Додому дісталася на таксі, забрав мене з травмпункту Толік, мін вранішній рятівник. Зателефонувала клієнтам, сказала, що висновок буде готовий 100% до Тетяниного дня. Вдягла теплий махровий халат та улюблені «вухасті» капці. Поставила чайник, зробила собі гарячий шоколад. Ввімкнула музичний центр, поставила диск з піснями гурту «Скрябін»…
 
«Не стидайся - то твоя земля
Не стидайся - то Україна
Добре там є де нас нема
Стань для батька нормальним сином…»
Лариса Макієнко
 
Комментарии (0)